Посты автора regdef

Нова українська школа.

Нещодавно ми опублікували репортаж з 28-ї школи з російською мовою навчання у Дніпрі, в якій навчаються діти з розладами аутичного спектру.

Чимало фотографій не увійшли в ту публікацію, тож ми вирішили зробити окрему добірку.

Шестикласник Тимофій з асистенткою вчителя

Офіційно інклюзія у 28-ій школі почалася у 2012 році (до того були один учень на візку і один – з легкою формою РАС без асистента).

Асистентка вчителя Лілія Михайлівна наголошує, що дитина не винна, що в неї агресія. Така поведінка закріпилася, бо нею можна було задовольнити потреби. А інших способів дитину не навчили. У таких випадках потрібна адаптація.

Четверо асистентів учителя в цій школі – поведінкові аналітики. Це дозволяє їм краще розуміти поведінку дітей і впливати на неї.

Учня спершу ведуть не в клас, а в ресурсну кімнату та вмикають таймер. Таймер показує, скільки й за яку винагороду учень може сидіти спокійно. Можливо, за хорошу поведінку він збиратиме жетони, а потім отримає сік.

Застосунок, що допомагає дітям вивчати послідовність дій у певних ситуаціях

У школі є кілька ресурсних кімнат. Вони потрібні для того, щоб проводити з дітьми з ООП додаткові заняття, а також слугують простором, куди можна відвести дитину, якщо на уроці щось пішло не так. Таким чином дитина, не привертаючи уваги однокласників і не зриваючи урок, має можливість заспокоїтись.

Тимофій у ресурсній кімнаті

У Максима ніколи не було агресії чи руйнівної поведінки, але він міг раптово розплакатися або лягти на підлогу.

Другокласник Максим на уроці з асистенткою вчителя

Підказка для Максима

Серед 32-х дітей у другому класі є ті, які не хочуть сидіти з Макисимом за одною партою, і вчителька приймає таке рішення. Але є також ті, хто хочуть бути поряд і допомагати.

До уроку математики Максим готується самостійно і без підказок відкриває підручник на потрібній сторінці.

Вову легко впізнати за навушниками. Темні й масивні, вони потрібні йому не для музики, а навпаки для того, щоб відмежуватися від звуків, до яких він вразливий.

Четверокласник Вова з друзями

Хлопець спілкується з дітьми через ігри.

Коли Вова не хотів на урок або втомлювався – починав сміятися і зривав заняття. Тоді асистентка вчителя Тетяна вирахувала, що десять хвилин він може сидіти спокійно і на дев’ятій сама виводила його з класу. “І так це вже була моя ініціатива, а не його. Поступово я збільшувала час у класі й зараз ми сидимо вже весь урок”.

Тепер, якщо Вова втомлюється – то показує це за допомогою карток. Замість кричати – викладає “Я хочу відпочити”. Через плече у нього перекинута сумка з наліпками, де можна скласти таке речення.

На полях – кілька малюнків, які означають правильну поведінку: “сидіти тихо” чи “скласти руки на парті”. За потреби Тетяна показує на малюнок, і Вова слухняно виконує вказівку. За кожну правильну поведінку чи виконане завдання він отримує крапку в крузі. Коли всі круги заповнені, на нього чекає винагорода – похід у магазин.

Весь урок Вова проводить тихо і в своєму темпі, але записує і рахує все те саме, що й решта учнів. Інколи йому допомагає знайти потрібний номер чи сторінку сусід за партою.

Фото Надії Швадчак

Діагноз, з яким часом стикаються батьки, багато років тому поставили і дитині одного зі співробітників медичної мережі «Добробут».

Ірина Левицька – операційний директор підрозділів мережі «Татарська» і «Оболонь-1», відверто розповіла про те, через що їй довелося пройти.

Життя триває

Під час розмови Ірина Левицька відразу сказала: «Тільки не думайте, що через розлади аутистичного спектру вам доведеться забути про себе заради дитини. Нічого подібного. Не можна зациклюватися на проблемі і приносити себе в жертву. Це як в літаку в екстреній ситуації: ви спочатку надягаєте кисневу маску на себе, а потім на дитину. Тобто ви і далі повинні жити повноцінним життям, просто потрібно зрозуміти, що вам буде складніше, ніж іншим».

Перший клас і … перший шок

Моєму молодшому синові зараз 10 років. Але з 2-х років у Саші з’явилися тики, тобто мимовільні посмикування. Я не могла зрозуміти, що це, і ми дуже довго ходили по лікарях. Спочатку синові призначали заспокійливі препарати, але його стан не змінювалося. Хоча за своїм розвитком він не відрізнявся від інших дітей.

Пам’ятаю, як ми пішли в школу. Коли Саша зайшов в клас – його наче підмінили. Він падав на підлогу, перекидав стільці, штовхав дітей, став кричати. Для мене це був шок. Я ніколи не думала, що мій син – соціально неадаптованих дитина. Три наступні місяці були дуже болісними для нас: я вела дитину в школу – він не хотів туди йти, плакав, йому там було погано … Ближче до Нового року у нього почалися судоми на тлі цілком нормального стану здоров’я. І знову візити до лікарів, і знову ніхто не зміг поставити діагноз … Цей період тривав приблизно два роки, поки синові врешті не діагностували захворювання.

Не можна упускати час

У Саші основний діагноз – синдром Туретта (поява раптових тиків), а супутній – розлад аутистичного спектру в легкого ступеня. І після того як діагноз був встановлений, мені пояснили, що дитину потрібно адаптувати. Але пройшло вже 6 років! І він не отримав того, що важливо для дітей-аутистів. І коли стався зрив в школі, це стало очевидно. Мені довелося ще два роки шукати фахівця, який зміг би полегшити синові таку адаптацію.

Зараз з Сашею все добре. Він ходить в школу, в його класі всього шість дітей. Ми готували його до будь-яких змін. І в цьому немає нічого складного. Просто потрібно знати – як і робити це весь час.

Про що важливо знати батькам

Батькам таких дітей потрібно розуміти: змінити щось можна, лише повністю прийнявши ситуацію. Безумовно, така новина все одно викличе внутрішній опір. Але ми ж не будемо з дітьми все життя. І завдання батьків – адаптувати дітей до суспільства, оскільки від цього безпосередньо залежить якість їх подальшого життя. Ось чому важливо зробити все можливе, щоб полегшити його життя і зараз, і в майбутньому.

Випадки бувають різні

Я розумію, що всі випадки захворювання не схожі один на інший. І нерідко бувають ситуації куди більш важкі, ніж у мене. Я пам’ятаю, що спочатку мені було страшно, адже я розуміла, що з моєю дитиною щось не так. І найважче мені було тоді, коли ніхто не міг сказати, що робити. Ось чому хочеться зробити так, щоб мами і тата, які зіткнулися з подібною проблемою, змогли отримати реальну підтримку. У даній ситуації важливий комплексний підхід, який допоможе і дітям, і дорослим впоратися з проблемою. Адже полегшення настає тоді, коли починаєш розуміти, що потрібно робити далі.

Які вони – діти з аутизмом? Що відчувають, як сприймають оточуючих, чому їм важко жити в звичному для нас світі?

Аутисти вчора і сьогодні

В даний час, на жаль, все більше маленьких пацієнтів, у яких є не тільки проблеми з промовою, а й супутні відхилення. Наприклад, у дитини спостерігається мовне відставання або затримка психічного розвитку. Крім того, дуже багато дітей з розладом аутистичного спектру (РАС).

Чому з’являється РАС, ніхто точно не скаже. Але на сьогоднішній день лікарям легше визначити особливості дитини з аутизмом. Справа в тому, що раніше багато фахівців не розуміли, чому деякі діти поводяться нетипово. І часто таких пацієнтів підводили під загальну класифікацію, називаючи їх такими, що «мають проблеми з промовою», «гіперактивними».

Заради цього робиш все можливе

Коли я працювала асистентом в інтерактивному класі, під моєю опікою був хлопчик з РАС. У нього дуже важко проходила адаптація – навколо дитини було занадто багато подразників, тому впродовж двох тижнів він постійно кричав. Причому настільки сильно, що вся школа дуже важко звикала до його поведінки.

Але пройшов адаптаційний період, і сталося те, що відразу стало для мене найкращим підтвердженням: я все робила правильно. Цей хлопчик підійшов і … обійняв мене. Важко пояснити словами, що я відчувала в той момент. І не кожен зрозуміє, що це означає для лікаря. Мало хто знає, що діти з аутизмом дуже тонко відчувають настрій і емоції інших людей. У моїй ситуації малюк зрозумів, що я поруч і завжди готова прийти йому на допомогу. Тому він мене прийняв.

У школі на той момент було прохолодно, і у мене з собою завжди була тепла кофта, вільна, без ґудзиків. І ось цей особливий хлопчик підходив до мене, вставав до мене спиною, притискався і закутувався в кофту. Розумієте, це було абсолютна довіра дитини до мене.

На що звернути увагу?

Діти з РАС дуже різні. Але все ж є деякі особливості в їх поведінці. Не можна сказати, що вони загальні для всіх, однак батькам потрібно звернути увагу на такі прояви як можна раніше, наприклад:

Діти з аутизмом в дитинстві рідко плачуть. Вони не дуже активні. Тобто малюки можуть лежати і дивитися на якусь одну іграшку і не проявляти до неї ніякого інтересу.
Дитина не реагує на нові іграшки і не просить допомоги у мами під час гри.
У аутистів може бути непереносимість глютену. Тому, коли така дитина з’їсть булку або хліб, у нього може початися напад агресії або ж, навпаки, він стає занадто спокійним, ніби впадає в сонний стан.
Є діти з РАС, у яких не запускається механізм мови, тобто вони не говорять. Але буває, що такі дітки можуть довго не розмовляти, а потім починають видавати відразу цілі фрази. Але при цьому вони не ведуть діалог, а вимовляють тільки те, що вважають важливим для себе.
У аутистів дуже нестандартний підхід до гри – вони використовують іграшки не за призначенням. Наприклад, дитина, граючи з машинкою, буде не возити її по підлозі, як ніби вона їде, а стукати нею.
Є діти, які визнають у спілкуванні тільки свою маму, тому ні з ким іншим вони розмовляти не будуть. А є такі, які не визнають навіть маму.
Аутисти можуть досконально в чомусь розбиратися. У моїй практиці був хлопчик, який ідеально знав все марки машин. При цьому мама не розуміла, звідки у нього такі знання. У родині не було ні автомобіля, ні альбомів з машинами, вдома не дивилися передачі, пов’язані з авто.

Якщо дитина перша в родині

Дуже часто дитина з РАС виявляється первістком в родині, тому батьки не завжди мають уявлення, що поведінка особливих дітей відрізняється від поведінки звичайних. Якщо щось турбує, то не варто боятися логопеда, невропатолога або психіатра. Чим раніше батьки звернуться до фахівця – тим краще.